Регресне стягнення шкоди за результатами розслідування нещасного випадку: що варто знати

Якщо на підприємстві стався нещасний випадок, фінансові витрати на врегулювання претензій потерпілого несе роботодавець. Але якщо винним у нещасному випадку є хтось із працівників, то роботодавець може вимагати від винуватця компенсувати завдану шкоду. Як це зробити — роз’яснимо в статті.

Що таке право регресу, або право зворотної вимоги до винної особи

Поняття «право регресу» роз’яснює Цивільний кодекс України (ЦК):

Роботодавець має право регресу до своїх працівників у тих випадках, якщо вони заподіяли шкоду третій особі й роботодавець компенсував її потерпілому.

Матеріальні гарантії для потерпілого працівника від роботодавця НАТИСНІТЬ, щоб прочитати текст ↓ 1. За працівником зберігається місце роботи та середня заробітна плата на весь період, доки не відновиться працездатність або доки йому не встановлять стійку втрату професійної працездатності. 2. Якщо працівник не в змозі виконувати попередню роботу, він проходить навчання, перекваліфікацію, а також отримує місце роботи відповідно до медичних рекомендацій. Підстава — частина третя статті 9 Закону про охорону праці. Потерпілий також має право вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав (ст. 23 ЦК). Окрім того, у разі смерті потерпілого певні матеріальні гарантії від роботодавця мають шанс отримати його родичі (§ 2 гл. 82 ЦК). Розмір компенсації може становити від кількадесят до сотень тисяч гривень, особливо в тих ситуаціях, якщо внаслідок нещасного випадку працівник загинув.

Як поставити зворотну вимогу до працівника, який заподіяв шкоду, регламентують трудове законодавство та судова практика:

• глава ІХ «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації» Кодексу законів про працю України (КЗпП);
• постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 № 14 (далі — ППВСУ № 14);
• постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» від 11.12.2015 № 12 (далі — ППВССУ № 12).

За шкоду, заподіяну підприємству під час виконання трудових обов’язків, працівники, крім посадових осіб, із вини яких заподіяна шкода, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди (ст. 132 КЗпП). Посадові особи також зобов’язані відшкодувати роботодавцю неодержаний прибуток.

До різновидів прямої дійсної шкоди належать також виплати на користь третіх осіб у порядку відшкодування шкоди.

Докази, за допомогою яких установлюють розмір шкоди НАТИСНІТЬ, щоб прочитати текст ↓ • Дані бухгалтерського обліку • Матеріали інвентаризації • Акти ревізії та облікові документи • Акти й інші документи про недостачу, зіпсування, втрату, знищення майна • Висновки компетентних органів, довідки й інші документи про вартість майна, розмір зайвих грошових виплат, а також сум, витрачених на придбання, відновлення майна, задоволення претензій третіх осіб тощо Підстава — пункт 23 ППВСУ № 14. Щоб розв’язати зазначене питання, суд може призначити бухгалтерську чи іншу експертизу.

Які суми та порядок стягнення

Сума, яку роботодавець може стягнути з працівника як компенсацію шкоди, не завжди рівноцінна сумі заподіяних збитків.

Винні працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше ніж свій середній місячний заробіток (ст. 132 КЗпП).

Випадки, коли працівники несуть повну відповідальність, тобто зобов’язані компенсувати шкоду в повному її розмірі, вказані в статті 134 КЗпП. До них, зокрема, належать випадки, коли шкоди завдали дії працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Уявімо ситуацію: суд установив вину працівника в злочині, передбаченому статтею 272 «Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою» Кримінального кодексу України (КК). Унаслідок цього злочину з іншим працівником стався нещасний випадок. Однак суд звільнив винного працівника від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, наприклад за законодавством про амністію.
Роботодавець у цьому разі може претендувати на стягнення шкоди в порядку регресу в повному розмірі. Адже її завдали діяння працівника, переслідувані в кримінальному порядку.

Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища (ч. 4 ст. 1193 ЦК). Однак це не стосується випадків, коли працівник завдав шкоди через кримінальне правопорушення. Тож працівнику не варто розраховувати на милість суду, якщо нещасний випадок стався через його злочинну поведінку.

Порядок стягнення шкоди залежить від її розміру та бажання працівника компенсувати цю шкоду. У будь-якому випадку роботодавець має видати наказ про накладення матеріальної відповідальності та стягнення матеріальної шкоди (див. Додаток 1). Ознайомте з ним працівника, а в разі його відмови — складіть про це акт.

У пригоді неодмінно стане
• Акт про встановлення розміру збитків (див. Додаток 2)
• Заява про зобов’язання відшкодувати збитки (див. Додаток 3)

СПОСОБИ СТЯГНУТИ ШКОДУ:

1. У добровільному порядку. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою роботодавця, щоб покрити шкоду, працівник може передати рівноцінне майно або полагодити пошкоджене (ч. 5 ст. 130 КЗпП).

Такий спосіб покриття шкоди можливий після того, як провели службове розслідування, встановили факт заподіяння шкоди й видали наказ за результатами службового розслідування (п. 4 ППВССУ № 12). У наказі винним особам можна запропонувати добровільно покрити заподіяну підприємству шкоду рівноцінним майном або полагодити пошкоджене майно.

2. За розпорядженням роботодавця. Щоб працівник зміг покрити шкоду в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, керівник видає розпорядження про відрахування із заробітної плати працівника (ст. 136 КЗпП). Таке розпорядження потрібно зробити не пізніше ніж через два тижні з дня, коли виявили шкоду. А передати його бухгалтеру (звернути до виконання) — не раніше семи днів із дня, коли працівник отримав про це повідомлення. У цьому випадку роботодавець не отримує згоди працівника на відрахування зазначених сум. Такі дії роботодавця працівник має право оскаржити в суді.

Звернути до виконання — це передати розпорядження бухгалтеру щодо розрахунків із працівниками, а не реально зробити відрахування.

У який строк ознайомити працівника з виданим розпорядженням про відрахування з його заробітку, щоб покрити завдану підприємству шкоду, законодавство не регламентує (п. 14 ППВССУ № 12).

У цьому разі також пам’ятайте про обмеження із «зарплатних» відрахувань, установлені статтями 128, 129 КЗпП:

• при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, окремо передбачених законодавством, — 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівнику. Виняток становлять випадки відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. За таких умов розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70%;
• не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно із законодавством не звертається стягнення.

3. У судовому порядку. Роботодавець звертається до суду з позовними вимогами про відшкодування шкоди з вини працівника, якщо:

• розмір шкоди перевищує середній місячний заробіток;
• розмір шкоди не перевищує середнього місячного заробітку, але відрахувати кошти на відшкодування із заробітної плати неможливо. Наприклад, якщо працівник припинив трудові відносини із цим підприємством у зв’язку із закінченням строку на видання розпорядження про відрахування.

Реальний випадок із судової практики — у Додатку 4.

Зазвичай суми відшкодування, що сплачує роботодавець за результатами розслідування нещасного випадку, значно перевищують розмір середнього заробітку працівника-винуватця. До того ж працівник відмовляється компенсувати їх у добровільному порядку. Тому уникнути судового позову роботодавцю не вдається.

У справах про відшкодування шкоди, заподіяної колишніми працівниками, згідно із судовими роз’ясненнями, керуйтеся нормами статей 130—137 КЗпП.

Якщо працівник звільнений, він усе одно зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану підприємству (п. 9 ППВССУ № 12).

У які строки поставити вимоги

Строк, щоб звернутися до суду щодо стягнення з працівника матеріальної шкоди, становить рік із дня, коли виявили шкоду, що заподіяв працівник (ч. 3 і 4 ст. 233 КЗпП). Це день, коли роботодавцю стало відомо про наявність такої шкоди (п. 20 ППВСУ № 14).

Після того як підприємство відшкодує потерпілому шкоду, завдану працівником, воно отримує право зворотної вимоги (регресу) до свого працівника.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу, коли підприємство виплатило суму третій особі. І з цього ж часу обчислюють річний строк, передбачений статтею 233 КЗпП, на подання регресного позову. Після того як цей строк закінчився, роботодавець втратить право на вимогу будь-яких компенсацій (абз. 3 п. 20 ППВСУ № 14). Тож не зволікайте поставити регресні вимоги.